Сталінський терор і подвійна свідомість

30.04.2016
3 хв читання

Мета цього тексту доволі проста – зрозуміти природу сталінської влади. Звісно, я не намагаюся дати єдине пояснення сталінської влади. Взагалі, будь-яка теорія, яка знаходить одну-єдину причину того чи іншого соціального явища, є хибною. Соціальне життя настільки складне і комплексне, що і теорії мають пропонувати лише часткові пояснення. Проте в цьому тексті я пробую знайти смислові корені сталінського режиму.

Сталінський терор і подвійна свідомістьВихідним пунктом для подальших міркувань є теза Лешека Колаковського про те, що сталінська система влади ґрунтувалася на подвійній свідомості: з одного боку декларування громадянами віри в постулати комуністичної ідеології, а з іншого – відсутність віри в них (причому ця відсутність віри не декларувалася). Механізм дії цієї подвійної свідомості полягав у одночасному виконанні двох завдань. По-перше, норми, цінності та символи комуністичної ідеології нав’язувалися індивідам через систему освіти чи пропаганди. По-друге, ці ж норми та цінності заперечувалися самою ж владою (точніше, логікою владних дій). Про розбіжність між декларованими та практикованими цінностями писав Тері Мартін, коли наголошував на важливості терору як сигнальної системи в СРСР: офіційні заяви та документи є слабким джерелом при вивченні СРСР. Слід звертати увагу на реальні дії. Зокрема, якщо різкому публічному осудженню піддано великоросійський шовінізм, але жодного чиновника за нього не заарештовано чи розстріляно, то все це – голослівні заяви. Натомість, буржуазний націоналізм в пресі чи заявах урядовців може і не фігурувати як основна загроза, але проти буржуазних націоналістів проводяться масові показові судові процеси – то буржуазний націоналізм на практиці є ворогом № 1. 

Завдяки нав’язуванню індивідам комуністичної ідеології з одночасним її запереченням сталінська система створювала для громадян ситуацію, коли вони в процесі своєї діяльності не мали жодних зразків, на які могли опиратися. Тобто навіть не вірячи в ідеологію, вони не могли на неї орієнтуватися, бо вона не була логічно впорядкованою системою. Зокрема, за сталінських часів пантеон героїв постійно змінювався, основні ідеологічні постулати також зазнавали частих і радикальних змін. Особливо яскраво це проявлялося в історіографії, коли тексти, які раніше вважалися ідеологічно правильними, за декілька років могли виявитися контрреволюційними та зрадницькими.

Лешек Колаковський вважав причиною підтримування подвійної свідомості населення СРСР бажання сталінської влади захиститись від критики з боку простих громадян. Якби останні вірили в ідеологію, то усвідомлення розриву між декларованим та реальним призвело б до боротьби проти існуючої влади, причому леґітимізацією цієї боротьби виступала б комуністична ідеологія, декларованан тією ж таки владою. Не можна не погодитися з цим поясненням Колаковського (тим більше, що початок руху шестидесятників підтверджує його тезу: більшість з його учасників просто намагалися побудувати справжній соціалізм, як і обіцяла радянська влада). Проте воно не є достатнім, оскільки не пояснює: навіщо влада вдавалася до такого складного механізму леґітимізації своєї влади.

Сталінський терор і подвійна свідомістьПотреба сталінської влади у подвійній свідомості пояснюється тим, що ця система влади ґрунтувалася на аномії. Відсутність інтеґрації культурної підсистеми (ідеології) з соціальною підсистемою призводила до дезорієтації індивідів. Але оскільки почуття безпеки є однією з психологічних потреб людини, то вона не може перебувати в стані аномії і буде шукати нових стабільних орієнтирів. У випадку з СРСР сталінського періоду єдиним джерелом значень, що не піддавались сумніву, були слова вождя, адже саме відповідно до них змінювались ідеологічні постулати чи переписувалась історія. Відповідно, орієнтація індивіда зосереджувалась виключно на вожді. Завдяки цьому боротьба проти вождя призводила б до повернення до дезорієнтації індивіда та його психічної нестабільності. Як зауважив Реймон Арон: “Сталініст не завжди знає у що він достеменно, в що він вірить, але він твердо вірить, що на більшовицьку партію чи на президію покладена історична місія”. Непрямим підтвердженням наведених вище міркувань є аналіз сталінського терору Л. Гозманом та А. Еткіндом. Згідно з ними, саме непередбачуваний терор і є джерелом віри в справедливість влади, адже усвідомлення несправедливості влади призводить до психічної нестабільності

Основною рисою тоталітарної влади є прагнення втручатися в усі процеси, як соціальні, так і фізичні [Як зауважили Л. Ґозман та А. Еткінд: “Для влади не існує нічого об’єктивного, нічого, що відбувається саме по собі, без її керівництва, втручання і контролю”. Нав’язування такого бачення влади населенню відбувається саме завдяки терору. Описати цей процес можна лише з допомогою поняття “смислова сфера”, що належить феноменологічній соціології. Наразі для нас важливими будуть лише дві смислові сфери: ідеології та повсякденності. Сталінський режим здійснював змішування цих двох сфер, тобто будь-який повсякденний вчинок набував ідеологічного забарвлення. Завдяки чому дезорієнтація в смисловій сфері ідеології призводила і до дезорієнтації в смисловій сфері повсякденності. Відповідно, саме завдяки цьому виникав культ вождя.

В тексті згадуються наступні тексти:
Арон Р.
Опій інтелектуалів. Київ: Юніверс, 2006. 272 с.
Гозман Л., Эткинд А. Культ власти. Структура тоталитарного сознания // Осмыслить культ Сталина / Редактор-составитель Х. Кобо. – Москва: Прогресс, 1989.
Мартин Т. Імперія національного вирівнювання. Нації та націоналізм у Радянському союзі (1923-1939 роки). Київ: Критика, 2013.
Kołakowski L. Główne nurty marksizmu: powstanie – rozwój – rozkład. – Tom 3. – Paryż: Instytut Literacki, 1978. – 532 s.

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss